|
Кількість
|
Вартість
|
||
|
|
|||
|
|
|||
Оригінальне видання:
Tell Me What You Want: a Therapist and Her Clients Explore Our 12 Deepest Desires
Шарлотта Фокс Вебер відомий психотерапевт, експерт лондонської The School of Life пропонує нам замислитись, чого ми хочемо насправді. Чому ми часто живемо, виконуючи чужі, нав'язані нам бажання і, тільки реалізувавши їх, розуміємо, що нещасливі? Автор виділяє 12 основних таємних бажань, у яких людям складно зізнатися самим собі: любити, контролювати, прагнути розуміння, панувати з інших, бути вільними, перемагати та інші. Шарлотта прочиняє для нас секретні двері її практики.
«Як ми чинимо зі своїми жалем? Ми думаємо: що зроблено, те зроблено. І все-таки жаль, хоч би яким некомфортним воно було, – це, крім усього іншого, те, що робить нас людьми. Найбільша проблема із жалем – те, що нас ніхто не вчить, як із ним бути. Воно виливається у почуття провини, сором, агресію, переконаність у своїй непогрішності, гнів і – можливо, найчастіше – у фантазії. Жаль, з яким ми не знаємо, що робити, – поживний ґрунт для фантазій про життя, яке ми могли б прожити, про кохання, яке могли б зустріти; про себе – таких, якими ми могли стати, але не стали. Жаль, з яким нічого не зробили, може бути джерелом серйозних проблем. Прийняти жаль – мужній, прекрасний вчинок. Визнати, що щось варто було зробити інакше – акт любові до себе».
У кожному розділі автор дає яскравий кейс свого клієнта, з яким якщо ми не ідентифікуємо себе, то, як мінімум, готові йому співпереживати. І через його історію краще зрозуміти свою. Це професійний погляд на те, що пов'язує всіх нас, прийняття глибокої важливості розуміння та формулювання наших бажань та практичний набір інструментів для усвідомленого життя.
«Пропрацювавши з Джеком кілька місяців, я виявляю, що знову і знову йду колом. Ми просуваємося вперед і робимо важливі висновки, встановлюємо зв'язки, знаходимо причини та наслідки, починаємо щось розуміти – але поведінка Джека не змінюється. Я називаю цей інсайт як захист, і до подібного мені доводилося вдаватися самій. Більше того, мені хотілося б, щоб хтось із знайомих психотерапевтів попрацював зі мною над цим. Ми домагаємося глибоких, тонких інсайтів, що стосуються нашого «я», знаходимо всілякі зв'язки, причини та наслідки, домагаємося розуміння, але поза психотерапією нічого не змінюється. Щодо Джека, він запевняє: його поведінка – не проблема. З усіх вжитих мною заходів лише один підштовхує його до того, щоб рухатися вглиб: мої питання, чого він хоче. Чого він хоче насправді?